Да, «жизнь прожить – не поле перейти»,
Ее пути извилистее, круче;
Идя по ней, бывает, встретишь тупики,
Иль налетят вдруг грозовые тучи
И ты промокнешь весь до ниточки от слез,
Уразумев: жизнь – не игра, здесь все всерьез.
Когда тебя осушит ветер перемен,
Взойдешь на гору трудностей и долга,
Немного отдохнешь – вновь попадаешь в плен
Новых забот, обязанностей. Долго
Потом барахтаешься в озере надежд –
Достичь высот вновь, избежав судьбы невежд.
Но если встретил ты Оазис на пути
И настоящую Любовь ты вдруг открыл,
Не позволяй судьбе отвлечься и пройти
Мимо Того, Кто все грехи твои омыл
Своею Кровью, когда мир Его распял,
Не пожелав принять Небесный Идеал.
Да, жизнь прожить – не поле перейти,
Ее пути извилистее, круче.
Не позволяй судьбе отвлечься и пройти
Мимо Того, Кто всех на свете лучше!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
