І вдень, і зранку, і вночі
Я бачу твою усмішку перед собою,
Твої прекрасні темно-карі, золоті,
Як та земля, що тане за грозою.
Я хочу все забути і мовчати,
Але не можу: ти постійно поряд,
Це добре, коли є кого повчати,
Проте, не будемо зривати з неба зорі...
Я знаю: ти мене покинеш,
Коли - і сам поки не знаєш,
А зараз так цілуєш, пригортаєш...
Сіятимуть від щастя світло-голубі-
Цього ти вже ніяк не приховаєш...
ПАМ'ЯТАЄШ?
Ти пам'ятаєш? Ми ходили
В квітучий сад, весь повен мрій,
Ти пам'ятаєш? Ми хотіли
Забрати вир солодких снів?
Ти пам'ятаєш? - Ні, забув,
На жаль, цього не пригадаєш,
Бо інші мрії роздобув,
Вже з іншою ти схід згадаєш.
Вже з іншою ти щастя віднайдеш,
А зараз я прошу: не перепитуй,
Бо миті радості ти з нею проживеш,
І не кричи так, не запитуй,
Чому я йду, замкнувши все,
І наш світанок, і квітучий,
Пахучий сад, що ми любили над усе,
І тепмлих мрій ласкаві руки...
Ні, відійди, розбий кришталь любові,
Ти пам'ятаєш? Ми - були, тепер уже - НІКОЛИ!..
|
