Ось так непомітно – один по-одному -
Лишають батьки нас. Дорога додому
Стареньким не завжди буває легкою.
Не всі на прощання махнуть нам рукою.
Не всі заповіти складають родинам.
Не кожен пригорне до серця дитину,
Сказавши тихенько "прощай" біля ліжка.
Буває, що тільки застигла усмішка
Розкаже живим про останні хвилини,
Про те що насправді безсмертна людина.
Написано ж нам: по могутності Бога
У світі не зникне безслідно нічого.
А смерть – то всього лише сходинка в вічність.
Доброго ранку, Неба Величність!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дуже добре,лагідне ваше серце хай рясно благословить Господь.Успіхів вам в творчості. Комментарий автора: Дякую за відгук і за благословіння. А відносно серця - не знаю. Мені здається воно таке як і у більшості, з набором плюсів та мінусів.
Кругар
2009-04-01 18:00:30
Проникливо, зворушливо й оптимістично. З гарним літературним смаком. Комментарий автора: Дякую за відгук. Благословінь Вам.
Проза : Остров нашего одиночества - Светлана Капинос Этот внеплановый рассказ сумбурно возник, как продолжение, в ответ на рассказ Константина Захарова «Остров» http://proza.ru/texts/2008/01/04/451.html ,
который также явился плодом размышлений над моим «Островом моего одиночества»… «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я:)))»
Такая вот катавасия.
Ещё отдельная благодарность А.С. (Финну) за строчку из его стихотворения, без спроса мною использованную (а вдруг не заметит?).
Да, фотография также из ЖЖ Юстины Южной (Спасибо, Юлечка!).
Публицистика : Дитя - Антон Как отклик на потерю ребенка по дороге в садик.
----В раздел поэзия не ставится почему то-----
