Он шел пешком в Иерусалим,
Приблизившись к горе,
Послал учеников Своих
Осленка привести скорей.
Иисус воссевши на него
Поехал в город по тропе.
Народ стоял и ждал Его
Пока приблизился к толпе.
Весь люд сбежался стар и мал,
Народ в душе возликовал,
Снимали вещи все с себя
И слали под ноги Христа.
И взявши пальмовые ветви,
Послали перед ним в любви.
Кричали: "Слава сын Давидов,
Осанна! Царь Израилевн , гряди."
Но фарисеи в зависти сказали:
"Пускай умолкнут все они"
Иисус с любовью отвечая
Открыл им тайну здесь одну,
Что, если люди умолкают,
То камни тут возопиют.
Приблизившись же к городу заплакал,
И так сказал о нем в слезах:
"О, если б ты в сейчас Меня узнал,
Но это скрыто в твоих глазах".
"Не знаешь ты, что служит к миру,
За это - разорят тебя.
Детей твоих побьют камнями,
Разрушат полностью тебя."
Он шел и знал, что ждет Его Голгофа
Он шел туда с желанием одним,
Спасти всех нас от мрака, злобы,
Чтоб мы могли очиститься в Его крови.
Спаситель шел туда и для тебя,
Чтоб пострадать и искупить любя.
И ты мой друг, прими Христа сегодня,
Чтоб не услышать,
что жизнь прожил ты зря.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
